Київ 70-х: “привіт” з минулого
Сьогодні пост не зовсім про їжу чи, не тільки про неї. Серед тих, хто мастурбує на “совок” ностальгує за соціалізмом, поширені міфи та епічні сказання про невгребенну якість радянських продуктів та, навіть, надійність тодішньої техніки яка, мовляв, робилася за ГОСТом та під суворим наглядів контролерів ВТК (відділ технічного контролю). Останнім часом, іноді, зауважую на полицях крамниць, продукти, стилізовані під “радянське ретро”: назви, на кшталт, “масложиртрест”, малюнки, які нагадують старі плакати “Радянським людям — найкраще обслуговування”, тощо. А то й просто та без затій: майонез “Советский” (одна донецька фірма, нещодавно, представила такий “емоційний мастурбатор” :) Ну, про ГОСТи та СНиП (“строїтєльниє норми і правила”) розповім, трохи, нижче а, поки — майонез. Майонез у Києві був. Здається, перебоїв із ним не траплялося. Зазвичай, маленькі 250-грамові баночки (зрідка, 500-грамові), “Провансаль”, 67% жирності. Інших майонезів, низько-чи висококалорійних, з грибами, часником чи спеціями, просто не існувало у природі. Зберігався той майонез недовго, бо за відсутності емульгаторів та стабілізаторів швиденько розшаровувався на олію та яєчний жовток. Власне, нічого страшного, коли майонез є постійно у продажу у найближчому магазині. Пішов, купив, заправив салат, ще пару днів у холодильнику з майонезом нічого не зробиться, а за терміном придатності, нехай, стежить, продавець (що є абсолютно правильно). Але, то, у Києві. А, припустимо, у Тюменській області, де я жив у 80-х роках, за майонезом ми їздили ніч на потязі, у місто Сєров Свердловської області. Там же намагалися придбати (якщо повезе) варену ковбасу та (якщо дуже повезе), пиво, хоч декілька пляшок. Деякі “профі” одразу винаймали біля вокзалу таксі — таксісти, зазвичай, знали, де сьогодні можна очікувати появу у продажу ковбаси та пива й влаштовували шопінг-тур магазинами міста. Потім, знов, ніч у потязі — й герой гордо вносить додому сумку чи “авоську” з декількома баночками майонезу. Зазвичай такий рейд до Сєрова (чи, навіть, до Єкатеринбургу їздили, на декілька годин довше) робився перед святами чи днем народження коханої дружини. О, а усі знають, що таке “авоська”? Це, така собі, сітка у вигляді торбочки, яку можна було тягати у кишені чи сумочці на випадок “на авось”, російською) що, раптом, десь щось продаватиметься з продуктів, що треба брати, поки є. У добру “авоську” відро картоплі влазило!
А, зараз, обіцяний відступ про ГОСТи та СніП. Ремонтував я учора електропроводку у квартирі, що як раз побудована була у ті часи. Бачу — проводка саме та, “рідна” неперероблена, як будівельники зробили. Здавалося б, які можуть виникнути проблеми? Державний будівельний трест, проектний радянський інститут, технічна документація, виконроб, бригада електриків після ПТУ... Але, зроблена проводка, настільки “через дупу”, що при несправності в одній розетці на кухні зникає електрика в усіх розетках кімнати!
Пояснюю коротко для людей, не пов’язаних з електрикою: схема електропроводки має робитися таким чином, що несправність однієї розетки ніяк не повинна впливати на інші розетки, вимикачі чи лампочки. Це — ази електротехніки! А, вже, яким алюмінієвим дерьмом проводом велася проводка у “совку” (у суворій відповідності ГОСТу!), відсутність 3-го “захисного” проводу та радянські розетки та вимикачі — з цими принадами соціалізму люди, досі, стикаються.
Смачного! До зустрічі!
